Пт. Май 7th, 2021

Provokacia

новости и аналитика Украины

Як зміниться Академія наук? Перше інтерв’ю Анатолія Загороднього — нового очільника НАН України після Бориса Патона

1 min read

Нова віха в історії української академічної науки. В одному зі своїх останніх прижиттєвих інтерв’ю Президент НАН України Борис Патон, який відійшов у вічність 19-го серпня цього року, назвав саме Анатолія Загороднього своїм наступником на чолі найважливішої інституції цієї сфери.

Врешті так і сталося 7 жовтня 2020 року – Загородній став новим президентом НАН України.

Анатолій Загородній – людина вельми знана та шанована серед українських та світових науковців. Доктор фізико-математичних наук, заслужений діяч науки і техніки України, Лауреат Державної премії у цій царині, член кількох зарубіжних академій. Директор Інституту теоретичної фізики імені Миколи Боголюбова, в 2009–11 р.р. – головний учений секретар Національної академії наук України (НАН України), від 2011-го року – віце-президент НАН України. Про життя, досягнення та конкурентоздатність українських науковців, а також про «епоху Патона» в житті сучасної України.

Це була «Епоха Патона» – від «розвинутого соціалізму» до часів незалежності

– Анатолію Глібовичу, 19 серпня, на превеликий жаль, пішов з життя Борис Євгенович Патон – президент Національної академії наук України. Чи ми зараз усвідомлюємо ту втрату, яку понесли, чи є в українців розуміння значимості цієї видатної людини в історії української науки? Чи таке розуміння приходить лише з часом?

– Очевидно, що це втрата дуже тяжка і для України, і для науки, і для розуміння ролі науки в житті всього суспільства. Борис Євгенович, безумовно, був геніальною особистістю. Про це вже багато написано, а буде написано ще більше. Якщо ж дуже коротко, то академік Борис Патон визначив цілу епоху в житті Академії – епоху Патона, яка ознаменувалася розвитком Академії і широким впровадженням наукових розробок у практику. Один із найвидатніших учених із металургії, технології металів, електрозварювання та матеріалознавства, організатор науки і громадський діяч. Розроблені ним нові методи автоматизації зварювальних процесів, нові технології зварювання – електрошлакова, плазмова й лазерна, електроннопроменева, гібридна плазмово-дугова – докорінно змінили уявлення про можливості й перспективи розвитку цих технологій. Як організатор науки він стояв біля витоків створення десятків інститутів Академії, які сьогодні мають світове визнання. А ще, він був оберегом Академії, відстоявши від розбазарювання і «дерибану» її активи, на які, чого там гріха таїти, зазіхали і державні і бізнесові структури.

Выставка к 100-летнему юбилею Национальной Академии наук Украины — Інститут  проблем безпеки атомних електростанцій

Борис Євгенович був видатним вченим, який зробив дуже багато для розвитку науки і техніки не тільки в Україні, а й у світі. Як я вже згадував, під його керівництвом були розвинені проривні зварювальні технології, про які ніхто до нього і гадки не мав. І прикладом тому є зварювання живих тканин, яке зараз широко використовується в хірургії, офтальмології, урології та інших галузях медицини. Лише у нас в Україні за допомогою цього методу зроблено понад 200 тисяч операцій. Цією технологією активно зацікавився Китай, а Сполучені Штати купили ліцензію на ці зварювальні апарати. Це є революційна технологія. Вона має ту перевагу, що значно зменшуються крововтрати під час операції і скорочується її час, оскільки не потрібно накладати шви. І, наскільки мені відомо, подібна хірургічна процедура жодного разу не призвела до якихось ускладнень.

Далі – за ініціативою Бориса Євгеновича було розроблено унікальну технологію космічного зварювання. Вдалі експерименти з різних видів електрозварювання, електронно-променевого різання та нанесення покриттів були проведені у відкритому космосі. Коли справа дійде до того, щоб будувати великі орбітальні станції, ця технологія, безумовно, знайде своє практичне використання.

– 58 років на посаді – це чималий термін. По суті, Патон очолював НАН України від Хрущова і до Зеленського. Звучить колосально. Що змінилося в Академії за цей час?

– Як організатор науки Борис Євгенович Патон – просто видатна людина. Президентом академії він був обраний ще 27 лютого 1962 року. Тобто понад 58 років був на цій посаді. Це були часи стрімкого розвитку Академії. Борис Євгенович мав якесь дивовижне відчуття потреби в розвитку тих чи інших наукових досліджень. Десятки інститутів було створено за його підтримки та ініціативи. У тому числі – Інститут теоретичної фізики ім. М.М. Боголюбова, у якому ми зараз знаходимося. Якби не Борис Євгенович, то одного Боголюбова (всесвітньо знаного математика і фізика-теоретика, який був ініціатором і засновником цього інституту – ред.) і, навіть, Петра Юхимовича Шелеста (на той час Першого секретаря ЦК Компарії України), який також активно підтримував створення нового наукового закладу, було б мало, щоб втілити в життя цю ініціативу. Борис Євгенович мав беззаперечний авторитет і в керівництва держави (і тодішнього СРСР, і особливо – України), і серед науковців та виробничників.

Анатолій Загородній (праворуч) став наступником президента НАН Бориса Патона (у центрі) після його смерті

– А в чому полягав цей авторитет? Яким Борис Патон був як людина? Від Зеленського і до Хрущова – повторимося – це ж неймовірно!

– Скажу більше. Він народився за часів Леніна, потім працював при Сталіні, потім пережив всю цю круговерть з партійним керівництвом. По-перше – це талант, по друге – глибока освіта, по третє – з огляду на згаданий Вами життєвий шлях Бориса Євгеновича, – це велетенський досвід, по четверте – надзвичайна працездатність. Він працював щонайменше по 12 годин на добу, і я можу це засвідчити. Мені випала честь пліч-о-пліч працювати з ним від 2009 року. Я був тоді головним вченим секретарем академії і бували випадки, коли з ним було важко навіть спокійно поговорити, так він був завантажений. Зазвичай ми обговорювали загальноакадемічні питання після 20-ї години. Повторюсь, у нього була надзвичайна, дивовижна працездатність. І це не з якихось чужих слів. При тому, що тоді йому вже був 91 рік.

Відпустка для нього була поняттям уявним. Він брав із собою купу літератури, йому її спеціально готували – де саме та що саме відбувається у науковому світі. І він привозив із відпустки добрий десяток дрібно списаних аркушів паперу, які ми ще жартома називали «морські хвилі Патона», де було написано, що потрібно зробити, аби Академія просувалася та розвивалася. Там були завдання його колегам, помічникам. І це просто унікально.

Окрім того, – освіта і самоосвіта, а також геніальна здатність приймати нове.

Авторитет ще примножувався тим, що він був неперевершеним майстром вибудовувати людські стосунки. Дуже рідко він доводив якісь суперечки до конфліктної ситуації, я такого не пам’ятаю. Він намагався максимально уникати цього. Можу засвідчити, що десятки людей, які до нього приходили, завжди виходили з його кабінету просто окрилені. І це стосувалося як науки, так і побутових питань. Якщо, не дай Боже, хтось з його колег (а колегами для нього була більша частина Академії), чи знайомих захворів, Борис Євгенович полишав всі справи і телефонував знайомим медикам в Академію медичних наук, до наших кращих медичних фахівців і казав: «Тут є така проблема, будь ласка, допоможіть». Він був дуже людяний. А до всього у нього була неповторна, просто чарівна посмішка.

Його авторитет зростав на тому, що академія почала бурхливо розвивалася і було багато впроваджень. Він дуже багато зробив для економіки як Радянського Союзу, так і України. Оці автоматичні зварювальні комплекси, за допомогою яких побудували десятки тисяч кілометрів нафто- та газопроводів, в тому числі в суворих умовах Півночі, технології зварювання високоякісних труб великого діаметру та створення надійних елементів ракетно-космічної техніки, – це заслуга його та його колег. І керівництво держави бачило ці успіхи і академії, і особисто Бориса Патона, що й сформувало довіру до нього і його слів. Одного його слова, часом, було достатньо, щоб вирішити будь-яке питання на дуже високому рівні без зволікання та численних експертиз.

Раз Патон сказав, що він це зробить – значить він це зробить. Була така впевненість. Вкотре повторю – людина була унікальна.

Ось історія, яку я почув від колег Бориса Євгеновича, яка свідчить, наскільки його шанували. Одного разу він відвідував корабельно-будівний завод в Глазго. І коли головний інженер цієї верфі почув, що приїхав сам Патон, він зняв свій піджак, кинув перед дверима на підлогу й попросив Патона наступити. Він сказав: «Я буду пишатися тим, що на мій піджак наступила нога Патона». І таких прикладів було дуже багато. Тут вже його авторитет працював на нього.

На фото: Головний корпус НАН України

– Цікава історія! Закладаємося, що точно не єдина така показова.

– Ваша правда. Колись приїздив дуже шанований російський академік, учень Миколи Боголюбова Дмитро Ширков. Він домовлявся з Борисом Євгеновичем про проведення міжнародної конференції, присвяченої 90-річчю від дня народження Миколи Боголюбова, Це було 30 років тому. Після розмови з Борисом Євгеновичем він виходить з його кабінету і каже: «Ви не представляете, как вам повезло». І він це повторив разів п’ять. Я запитав – у чому саме нам пощастило? Він відповів: «Потому что у вас такой президент Академии наук. Нам бы такого президента».

Перед ним схиляли голови й мали за честь, в буквальному сенсі, доторкнутися до нього і керівники держав і президенти академій. Коли святкували 100-річчя нашої Академії, біля Бориса Євгеновича утворилася черга, щоб потиснути йому руку. В тій черзі був і президент Академії наук Китаю – однієї з найпотужніших і шанованої в науковому світі академії наук. Він підійшов до Патона, вклонився і сказав: «Для мене – дуже висока честь співпрацювати з Вами і Вашою академією. Дуже добре, що у нас є така співпраця». Подібне говорили і президент Австрійської Академії наук й інші іноземні гості. Черга стояла довжелезна, всі хотіли з ним познайомитися чи вкотре побачитися.

Слід сказати, що Борис Євгенович був дуже комунікабельним. Разом з тим він дуже чітко відрізняв пустопорожні балачки від справи. Коли починали говорити лише для того, щоб сказати, то розмова могла закінчитися дуже швидко. Він натякав – давайте будемо говорити про справу. Завжди дуже чітко концентрувався на суті питання. Я бував присутнім на багатьох нарадах, бачив, як він їх проводить – розмови точилися про абсолютно конкретні речі.

Розповідали, коли він був ще молодим директором Інституту електрозварювання, створеного його батьком Євгеном Оскаровичем Патоном (нині Інститут електрозварювання ім.Є.О.Патона НАН України), то раз на місяць особисто обходив всі підрозділи, розмовляв з усіма керівниками лабораторій. Причому, кожен працівник писав план роботи на наступний місяць, який підписували керівник лабораторії і Борис Євгенович і наступного разу починали з того – де Ваш план, що зроблено, що ні. Якщо не зроблено, то чому.

Про нові часи та нові виклики НАНУ

– Коли Борис Євгенович очолював АН, багато що будувалося на його особистих контактах. Зараз, коли Патон пішов із життя, наскільки змінюється роль і комунікація АН з промисловістю, з виробництвом, з владою, з тими людьми, від яких залежить фінансування академії? Які нові виклики виникли зараз перед НАНУ?

– Ви абсолютно праві – дуже багато всього трималося на його особистому авторитеті. І зараз дійсно є певні проблеми, я б сказав, навіть не проблеми, а саме виклики. Зараз часи змінилися – економіка перестала бути плановою, підприємства значною мірою приватизовані. Але комунікації все ж не були втрачені. Академія дуже потужно працювала і працює з науково-технічними комплексами. Це, скажімо, – АТ «Турбоатом», КБ «Південне», ДП «Антонов», «Мотор Січ» та інші. Дуже багато чого робиться для практичного впровадження, просто настав той етап, коли справа робиться, і це вже сприймається як природній процес, і про це особливо ніхто не говорить. Звісно, Академія має дуже суттєво підсилити комунікацію з суспільством, з владою. Потрібно голосно говорити про той позитив, який дає Академія. А в нас є, чим пишатися. Повірте, при всій нашій бідності, при всьому недофінансуванні, Академія продовжує забезпечувати Україні імідж у світі, як держави з високим рівнем науки. У нас є чимало результатів світового рівня, які стосуються фундаментальних досліджень – і в математиці, і в фізиці та астрономії, і в хімії та молекулярній біології, і в матеріалознавстві та в багатьох інших наукових напрямах. Всіх так просто і не перелічити. Є унікальне обладнання, якого і в світі немає (зокрема, найкращий в світі декаметровий радіотелескоп). І нас шанують, нас визнають. Звісно, ми не можемо охопити все, але з окремих розділів багатьох наук ми маємо світові досягнення, маємо передові технології.

Постановление Президиума Национальной академии наук Украины от 05.04.2006г.  №92 "Об организации сетевого информационного обеспечения научных  исследований" — науковий online журнал «Судово-психологічна експертиза»

«Найбільший у світі радіотелескоп – в Україні»

Це треба було бути Борисом Євгеновичем, щоб підтримати ідею про побудову ще в 1971 році найбільшого у світі декаметрового радіотелескопа. Ви розумієте – є звичайний телескоп, через який ми бачимо нічне небо в оптичному діапазоні. Але електромагнітні хвилі є в усіх діапазонах. І от декаметровий радіотелескоп – це телескоп, який спостерігає зоряне небо в діапазоні радіохвиль. Виявляється, що зоряне небо в декаметровому діапазоні не менш цікаве, ніж в оптичному. Були намагання і в Голландії, і в Китаї будувати конкурентні прилади. Поки що це не вдалося нікому, і ще добрий десяток років в декаметровій радіоастрономії Україна буде на передових позиціях.

Найбільший у світі радіотелескоп (УТР-2) розташований у Харківській області, неподалік від села Граково. На даний момент станція УТР-2 шукає екзопланети (тобто ті, що знаходяться за межами Сонячної системи)

Здійснює дослідження і опікується радіотелескопом Радіоастрономічний інститут. Це чудовий науковий колектив, який робить надзвичайні відкриття. Наприклад, всі знають, що атом – це щось таке дуже маленьке, мікроскопічне. Але виявляється, що у космосі можливі умови, коли електрон перебуває на настільки високій орбіті, що атом стає майже міліметрового розміру, тобто розмір електронної оболонки – це кілька десятих міліметра. В земних умовах це неможливо, а в космосі таке є. Радіотелескоп дає також змогу вивчати спалахи та грозову активність на Сатурні, відслідковувати космічну погоду. Звісно, тут є речі і дуже фундаментальні, і практичні. Наприклад, те, що стосується космічної погоди.

Є й інший приклад унікального вітчизняного обладнання. У Харкові у фізико-технічному інституті є установка для вивчення взаємодії щільних потоків плазми з поверхнею металу. Це унікальна установка, якої, по суті, більше ніде немає. І коли міжнародна наукова спільнота почала проектувати Міжнародний експериментальний термоядерний реактор ITER, будівництво якого нещодавно розпочато у Франції, то саме харківські колеги з допомогою цієї установки вивчали властивості матеріалів, які мають поставити як першу стінку. Річ у тому, що повністю ізолювати плазму, яку запалюють у вакуумній камері, де здійснюється термоядерна реакція, не вдається, і плазма взаємодіє зі стінкою. Отже, треба зрозуміти, як будуть себе поводити різні матеріали і відібрати ті, які потрібні. Це досліджували саме у Харкові. Наші науковці дуже багато попрацювали на користь реактора ITER. Україна не є членом цього міжнародного проекту, бо фінансовий внесок дуже великий, і ми не в змозі його заплатити, але через європейських партнерів ми беремо участь в роботах, пов’язаних з ITER. На європейській мапі досліджень з фізики плазми і термоядерного синтезу Україна добре помітна.

Отже, академія дійсно має досягнення світового рівня. І повторюся – саме такі результати формують міжнародний імідж України, як країни з високим рівнем фундаментальної науки. І це не лише фізика. Та якщо розібратися, практично, де більше, де менше, але в усіх галузях науки ми маємо окремі напрями, де ми є, якщо не найкращими в світі, то дуже гідно виглядаємо.  Тому я категорично не можу погодитися з твердженнями, з якими часом можна зустрітися в ЗМІ – мовляв наука в Україні безповоротно втрачена, Академічні інститути перетворилися на звалища і т.п. Це абсолютно не відповідає дійсності і віддзеркалює повну некомпетентність і неінформованість тих осіб, які присвоюють собі право робити такі заяви. Звісно, Академія має докорінно змінити ставлення до оприлюднення своїх досягнень. Потрібно за будь-яку ціну пробиватися і на телеканали, можливо, мати свій канал в YouTube, працювати з блогерами, виходити на мас-медіа у будь-який спосіб, інформувати суспільство про позитивні зрушення в житті Академії. Як приклад, хочу навести сюжет телеканалу «Еспресо» про випуск студентів Київського академічного університету, який відбувся влітку цього року. Молоді обличчя, піднесення, захоплення. Цей сюжет наочно демонструє, що в Україні можна отримати гідну освіту. Освіту, яка, можливо, не скрізь і в Європі здобудеться. Про Київський академічний університет можна було б окрему програму зробити. В його керівництві молоді амбітні і талановиті люди. Домовились своїх студентів посилати робити магістерські роботи на найсучаснішому обладнанні в Європі. Студенти туди їдуть, отримують досвід міжнародної наукової співпраці, повертаються окрилені, щасливі, що вони здобули ту освіту, яка гідна європейської, а в чомусь ще й краща.

Президентом НАН України став Анатолій Загородній - портал новостей LB.ua

«Фінансування Української науки з усіх джерел – це лише 0,26% від українського ВВП»

– В одному з Ваших нещодавніх інтерв’ю, Ви говорили, що фінансування української науки відбувається лише на рівні 0,26% від ВВП. Як Ви до такого показника ставитеся? Якщо порівняти з європейськими та американськими аналогами, то це – співмірні величини?

– Фінансування академії – це фінансування 170 установ (інститути, бібліотеки, дендропарки, заповідники тощо). Якщо порівняти у сумі, то це – фінансування одного добре забезпеченого американського університету. У минулому році ми мали трохи більше 4 млрд гривень на рік. Поділили на 25 гривень за курсом – це і вийде бюджет одного американського університету.

Ще для прикладу. Наша Академія – це, значною мірою, структура, схожа на наукове товариство Макса Планка в Німеччині. Це товариство має структуру і органи управління, які сформовані за тими самими принципами, що і в НАН України. Воно має інститути, лабораторії, та й функції приблизно такі самі. Так от – річний бюджет цього товариства від держави (не від бізнесу, чи за рахунок впроваджень) ще кілька років тому складав 8,5 млрд євро, а у нас – 4 млрд гривень! Помножили на 30, то це приблизно 255(!) млрд гривень. От і порівнюйте.

– А якщо порівнювати з іншими суто державними українськими структурами? В одному з інтерв’ю ви згадували, що фінансування Генеральної прокуратури – поважного органу – майже вдвічі більше, ніж НАНУ. Особисто для мене це був шок – якщо ми вкладаємо не в науку, а в правоохоронні органи, це означає, що все життя будемо займатися злочинцями і покараннями, а не наукою? Як Ви ставитеся до такого дисбалансу?

– Звісно, і Генеральна прокуратура, і інші правоохоронні органи повинні мати гідне фінансування. Але не треба забувати про науку.

Який вигляд це має на практиці, пізнається у порівнянні. Скажімо, якщо у 2009 році фінансування нашої академії становило близько 1,8 млрд грн, а Генпрокуратури — близько 0,98 млрд грн, то до 2019 року розрив між нами суттєво зріс: ми мали 4,1 млрд грн (тобто у гривневому еквіваленті фінансування збільшилось у 2,3 разу), а ГПУ — вже 7,3 млрд грн (зростання — у 7,4 разу). Зрозумійте правильно, я не проти того, щоб Генеральну прокуратуру чи будь-яку іншу державну інституцію України гідно фінансували. Але дайте ж розвиватися й науці! Якщо подивитися, скільки корисного робить академія, то вона заслуговує набагато більшого. Я вважаю, що ми, дійсно маємо дуже активно працювати і з владними структурами, і з депутатським корпусом з тим, щоб ламати кригу байдужості до науки взагалі і до академії зокрема, з тим, щоб вивести на належний рівень фінансування наукової сфери.

– Тобто бути прокурором вигідніше, ніж науковцем?

– Я ніколи не намагався оцінювати статки чи зарплати прокурорів (сміється). Я нічого не хочу говорити поганого про правоохоронні органи, ще раз повторю – вони повинні мати гідне фінансування, але про науку потрібно також дбати. Вони мають багато роботи, але якщо говорити про те, що робить НАНУ для України – то це дуже багато.

Наприклад, в позаминулому році у нас були Загальні збори, виступав генеральний директор «Турбоатома», розповідав, які вони мають видатні успіхи. Його слова: «АТ «Турбоатом» належить до найбільших у світі турбінобудівних компаній. Однак хочу підкреслити, що така успішність і забезпеченість роботою стали можливими завдяки тісній співпраці з українськими науковими установами і організаціями, насамперед з НАН України». Воно і зрозуміло, бо треба зварити багатотонні ротори, необхідно захистити спеціальними покриттями лопатки турбін – і все це дає співпраця з академією наук. Подібне сказали і представники і «Мотор Січі» і КБ «Південне». Вони визнають, що дуже багато чого використовується з наших розробок. Я вже не кажу про участь інститутів Академії в роботах з продовження термінів експлуатації атомних енергоблоків (на сьогодні продовжено термін експлуатації одинадцяти енергоблоків, а це економія в десятки мільярдів доларів), створення нових високоврожайних сортів зернових культур (якими сьогодні засівається третина всіх посівних площ), розроблення нових методів і засобів контролю залишкового ресурсу великих інженерних конструкцій і споруд та багато чого іншого.

Национальная академия наук Украины - это... Что такое Национальная академия  наук Украины?

«В науку приходять не для того, щоб заробити статки»

Так воно повелося, що НАНУ працює в більшій мірі на ентузіазмі і дуже мало отримує за свої розробки. Не завжди може монетизувати їх. До того ж, більшість людей приходить в науку не для того, щоб заробити статки. Скажімо, у нашому інституті люди приходять на вкрай низьку зарплату, бо їм просто цікаво отримувати нові знання. Заняття наукою дають дуже велику моральну втіху. Особливо, коли ти отримав результат, який до тебе ніхто не отримував. Ти перший у світі це зробив – це окрилює і підносить. Звісно, що дуже хотілося б, щоб до цього ще і зарплата давала змогу забезпечити гідний рівень життя, але про це, на жаль, поки що не йдеться.

– Яка зарплата у молодого спеціаліста?

– Це залежить від звання. Якщо це кандидат наук, молодший науковий співробітник після захисту дисертації, то це десь близько 8 тисяч гривень. Ви ж розумієте, що молодій людині проіснувати на ці кошти вкрай складно. Особливо, в столиці, особливо, якщо ти не киянин. Винайняти житло і прожити на ці кошти просто неможливо.

– Ви згадували про народних депутатів і про Ваші комунікації з ними, з бюджетним комітетом, зокрема. Чи зараз у представників профільного комітету ВР є розуміння того, що ситуацію потрібно змінювати?

– Наш інститут відвідала делегація народних депутатів – 12 осіб з різних комітетів, а потім були ще зустрічі, зокрема і в Комітеті з питань бюджету. Запитання були прості – що робить Академія, хто чим займається у вашому інституті. І коли починаєш пояснювати, – виникає позитивна реакція і розуміння. Ми маємо також порозуміння з профільним комітетом – Комітетом Верховної Ради України з питань освіти, науки та інновацій. Цей комітет підтримав всі наші пропозиції щодо збільшення фінансування Академії. І все це дає мені надію. Я сподіваюся, що тут буде певний поступ. Хоча… Звісно, це дуже велика робота.

Источник: rubryka.com

Copyright © All rights reserved.